Людина часто автоматично повертається до знайомого внутрішнього стану: ті самі думки викликають звичні емоції, а тіло ніби продовжує жити минулим. Навіть бажаючи змін, вона знову переживає себе так само й залишається всередині знайомого сценарію.

Моя робота допомагає помітити цей автоматизм і сформувати чіткий образ бажаної реальності: ким я є в ній, що відчуваю, як сприймаю себе, людей і можливості. Під час практик людина не чекає на подію, щоб відчути новий стан, а вчиться заздалегідь переживати його як внутрішню реальність теперішнього моменту.

Завдання не в тому, щоб переконувати себе словами або примушувати до постійних дій. Важливо, щоб обрані думки, почуття й тілесний стан стали узгодженими та природними. Тоді бажана версія себе перестає бути лише уявною ціллю і стає станом, із якого людина живе.